Світле слово дитяче – про «ДНІПРОАЗОТ»: велика родина
Конкурсний проект «Світле слово дитяче – про «ДНІПРОАЗОТ», який проводиться спільно зі школами Соцміста, набуває нових яскравих рис: проект активно підтримали батьки, бабусі і дідусі талановитих школярів. Чудове лист надіслала у редакцію І.М.Андрейченко, ветеран «ДНІПРОАЗОТ»: «Панорама»! Ти першою почала інформаційний ювілейний марафон, в якому задіяла всю виробничу армію «Азоту», привернула до неї ветеранів, що і нині працюють на підприємстві, а головне – їх дітей-школярів! Яка доросла серйозність звучить в їх дитячих роботах, а головне – гордість за підприємство, на якому працюють їх батьки, бабусі, дідусі, тітки, дядьки». Тепер конкурсний проект «зазвучить» голосніше, ми будемо публікувати звернення дітей разом з листами їх батьків. Це не просто перекличка поколінь, але ще і серйозне підтвердження того незаперечного факту, що «ДНІПРОАЗОТ» – один сім'я!
В 1995 році, після закінчення навчального закладу мій батько почав працювати у ПАТ «ДНІПРОАЗОТ» у відділі будівництва та ремонтів. До цього часу батько залишається вірним своєму підрозділу, пройшовши шлях від техніка до начальника відділу. Відділ будівництва та ремонтів – це координаційний центр всіх будівельних робіт, які здійснюються на підприємстві. Всі будівлі та споруди, які знаходяться на території ПАТ «ДНІПРОАЗОТ», – створювалися за участю відділу, починаючи від отримання дозволу на проектування і до здачі об'єкту в експлуатацію. Батькові дуже подобається його професія тому що вона має благородну мету – створювати нове та змінювати на краще існуюче. Саме будівельникам надається можливість залишити по собі найпомітніший слід на нашій планеті.
В нашому місті є такий завод – ПАТ «ДНІПРОАЗОТ». Це велике хімічне підприємство, яке знають не тільки в Україні, але й в усьому світі. На заводі випускають мінеральні добрива, дуже потрібні аграрній промисловості. На «ДНІПРОАЗОТі» працює наш тато Костянтин Вікторович Дешко. Він слюсар-ремонтник залізничного цеху. Батько нам розповідав, що його цех – важлива частина підприємства тому, що значну частину продукції перевозять залізничним шляхом. Але залізничний цех не лише розвозить продукцію по країні, а й ремонтує тепловози, вагони, цистерни.
В залізничному цеху ще раніше працював майстром наш прадід К.А.Лернер, а зараз працює двоюрідний дід С.К.Лернер – старшим диспетчером.
Ще у «ДНІПРОАЗОТу» є Палац культури «Хімік», куди ми ходимо на новорічні свята та концерти, спортивний клуб «Промінь», лікувально-оздоровчий комплекс «Хімік», де ми були на зимових канікулах і нам дуже сподобалося. Керівництво «ДНІПРОАЗОТу» піклується про працівників і мешканців міста, допомагає школам, дитячим садкам та лікарням. Ми дуже раді і пишаємося, що в нас є таке підприємство – ПАТ «ДНІПРОАЗОТ».
Шановна, дорога, рідна «Панорама «Азоту»! Звертаюся на «ти», але це не фамільярність! Це визнання того, що ти увійшла в нашу сім'ю, в наш будинок і залишилася, сподіваюся, надовго, назавжди – своя, з почуттям власної гідності, тактовна, уважна до всіх працівників «Азоту», не дивлячись на посади, ранги... Ти дивишся на підприємство нашими очима – очима людей, які в різні часи зв'язали з ним своє життя. Ти збільшилася в обсязі – в два рази. Це радує! Хорошої газети, як і хорошої людини, повинно бути... багато-багато! «Азот» ніколи не був нудним і депресивним, він позитивний! Так що інформаційний голод тобі не страшний!
Ми з нетерпінням чекаємо кожен новий випуск газети і щиро радіємо, коли бачимо на твоїх сторінках імена колег, товаришів по службі, яких не можу назвати «колишніми», незважаючи на те, що з недавнього часу перебуваю на пенсії. Ти допомагаєш не розривати духовний зв'язок з колективом. Я зрозуміла, що колишніх «азотників» не буває.
«Панорама»! Ти першою почала інформаційний ювілейний марафон, в якому задіяла всю виробничу армію «Азоту», привернула до неї ветеранів, що і нині працюють на підприємстві, а головне – їх дітей-школярів! Яка доросла серйозність звучить в їх дитячих роботах, а головне – гордість за підприємство, на якому працюють їхні батьки, бабусі, дідусі, тітки, дядьки.
І саме вам, нашим «азотівським» онукам, дітям я щиро бажаю отримати цікаву і перспективну професію, бути затребуваними, успішними, реалізувати свої таланти і здібності. А головне – знайти до душі своє робоче місце і своє підприємство як знайшли його ми – на довгі роки.
Скільки я себе пам'ятаю, слово «Азот» сприймалося в нашій родині не просто як звична назва хімічного елемента відомої таблиці або відомого підприємства. Ні! «Азот» звучало як ім'я родича чи друга, незрима присутність яких за сімейним столом, на відпочинку, участь в дружніх бесідах і суперечках було природним і навіть необхідним.
З самого раннього дитинства я і мої діти знали, що «Азот» – впливова і знакова фігура в нашій родині.
Дідусь – Михайло Люціанович Масальський – незаперечний авторитет для всіх членів сім'ї, раз і назавжди визначив становлення, розвиток, процвітання підприємства своєю головною професійною метою, до досягнення якої йшов стрімко і успішно.
Мої батьки – Андрейченко Ірина Михайлівна і Володимир Леонідович, які працювали на підприємстві в епоху його неймовірного економічного піднесення і в періоди «турбулентності», завжди були впевнені в успішності «Азоту» і обгрунтовано пишалися вмінням підприємства не просто виживати, а жити – яскраво, повноцінно, впевнено!
Сьогодні на «Азоті» працює мій чоловік Смоляр Сергій Олексійович, і наші сини – Влад і Діма – обґрунтовано пишаються професійним вибором батька.
80 років... Дуже різних – важких, стрімких, ризикованих, але завжди оптимістичних і продуктивних. Наш «Азот» не штучне втілення промислового монстра в стилі «фентезі», він – живий, рухливий і рідний. Він – це ми – люди, що раніше працювали на підприємстві і нині тут працюють, їхні діти, жителі нашого міста.
Моя мама Ірина Юріївна Судніцина працює на «ДНІПРОАЗОТі» апаратником цеху соди каустичної з лютого 2016 року. А от бабуся Алла Олександрівна Шрам працює в цьому цеху з серпня 1995 року, зате дідусь Сергій Миколайович Шевченко почав працювати в цьому цеху раніше всіх – з травня 1991 року. Він – начальник зміни. Коли я прийду на «Азот» теж, напевно, буду начальником.
Я був приємно здивований, побачивши в газеті «Панорама «Азоту» замітку моєї внучки Маші Семенюк, яка разом зі школярами Соцміста взяла участь в конкурсному проекті, присвяченому 80-річчю нашого заводу – «Cвітле слово дитяче – про «ДНІПРОАЗОТ», ювілейну дату народження якого ми будемо відзначати в цьому році, а також про моїх рідних і близьких, які працюють тут.
Так, дійсно, не тільки я, але і вся моя сім'я тісно пов'язана з нашим заводом. У 1992 році, після закінчення вузу, я прийшов на «ДНІПРОАЗОТ» молодим фахівцем, потрапив до відділу будівництва та реконструкції, працював інженером. Через три роки мене рекомендували на посаду заступника начальника відділу реалізації. Ось уже двадцять три роки я очолюю цей відділ на посаді начальника. Це великий термін; люди, з якими я працюю, стали для мене рідними людьми; всі наші радощі і біди, досягнення й успіхи ми протягом цих років ділили разом.
«ДНІПРОАЗОТ» – це величезне підприємство, де люди не тільки працюють, а й поєднують свої життя і долі. Тут я зустрів свою майбутню дружину Антоніну Петрівну Шарабуряк, 17 років вона пропрацювала в плановому відділі підприємства, спочатку економістом, а потім заступником начальника відділу. У відділі реалізації працює брат моєї дружини Віктор Петрович Глухий – провідним економістом, а його дружина Людмила Михайлівна Мартиненко – інженером ВАСКВ.
У енергоуправлінні трудиться чоловік моєї старшої дочки Олександр Семенюк – інженером з налагодження й випробувань електрообладнання. І звичайно ж, це ще не весь перелік родичів, що працюють на нашому підприємстві. Адже «ДНІПРОАЗОТ» – величезний завод з довгої і славною історією, де працюють бабусі і дідусі, мами і тата, їх діти і внуки. Наш «Азот» по праву може пишатися своїми трудовими династіями.
Як написала моя внучка: «Коли я виросту, я обов'язково прийду працювати на наш завод і буду з гордістю продовжувати робочу династію нашої сім'ї». Охоче вірю і сподіваюся. А як же по іншому? Хто ж, якщо не наші діти і внуки будуть продовжувачами нашого трудового шляху.
Напередодні славної дати хочу привітати весь трудовий колектив «ДНІПРОАЗОТу», побажати всім миру, добра, процвітання, здоров'я, великих трудових звершень, успіхів, всього самого найкращого.
Я дуже люблю наш завод «ДНІПРОАЗОТ», в якому пропрацювала все своє життя. Навіть коли я пішла на пенсію і стала на облік в ветеранську організацію, то зайнялася творчістю і ось уже 13 років керую хором ветеранів «Журавушка».
Спасибі керівництву «Азоту», яке нас підтримує, спасибі нашому народному депутату О.І.Дубініну і голові профкому Г.В.Потуремцю за допомогу в придбанні костюмів для виступів.
Я вважаю, що на «ДНІПРОАЗОТі» дуже багато робиться для ветеранів, та й для молоді. Проводиться маса конкурсів, яскравий фестиваль «Запали свою зірку». У цьому фестивалі брала участь і я, посіла друге місце і отримала подарунок. Наше підприємство – краще в місті. Дуже багато корисних справ «Азот» організовує для міста, для шкіл та садочків, для лікувальних установ. А наш Палац культури – найкраща концертна площадка, крім цього тут працюють студії та гуртки для занять творчо обдарованих дітей та дорослих. Вся моя родина займається художньою самодіяльністю: старший онук Саша грає на гітарі в ансамблі «Світоч», я там співаю. А молодший Діма співає в студії «Соло». Від усіх нас і для всіх нас хочеться побажати процвітання нашого улюбленого «ДНІПРОАЗОТу».
Моя бабуся – найкраща, я люблю її, тому що вона милосердна, добра, а найголовніше – весела. Ще вона любить співати пісні, багато виступає на святах. А коли їй важко я завжди їй допомагаю. Я просто обожнюю свою улюблену бабусю! Але найголовніше полягає в тому, що вона пов'язана і з моєю школою №20 і з заводом «ДНІПРОАЗОТ». Мій брат теж пов'язаний зі школою. Він зміг провчитися дев'ять класів, а потім пішов в економічний коледж. Я теж торкаюся школи №20, я вчуся в 5-А класі і у мене багато друзів. Мій улюблений предмет – урок праці, там ми все ремонтуємо. Це я говорю від щирого серця.